Журнал "Русский Newsweek" припинив своє існування. Що вийшов 18 жовтня номер став останнім. Видання закрилося з фінансових міркувань. Виданню, рекламна кампанія якого велася під слоганом "Всі знають. Ми розуміємо", не вдалося утримати увагу аудиторії. Хоча починалося все більш ніж оптимістично.

Фото: AP

У своєму нинішньому вигляді "Русский Newsweek" існував з 2004 року, коли видавничий будинок "Аксель Шпрінгер Раша" (дочірнє підприємство німецького концерну Axel Springer AG) отримав ліцензію від Newsweek Inc. на видання журналу в Росії. Втім, це була не перша спроба Newsweek закріпитися на російському ринку. В кінці 1990-х журнал "Итоги" виходив з логотипом Newsweek. Видання, звичайно, не можна було назвати російським варіантом американського журналу - просто в ньому регулярно передруковувалися статті з Newsweek'а.

Така форма співпраці влаштовувала обидві сторони - до 2001 року. Тобто до тих пір, поки у Володимира Гусинського (тоді власника "Підсумків") не почалися проблеми з російськими правоохоронними органами. Після чого Newsweek співпрацю з "Підсумками" згорнув - через зміни в російському журналі, як пояснили самі американці. У Москві, в свою чергу, говорили про те, що ініціатива виходила від Newsweek і співпраця була припинена за політичними мотивами.

Втрачати російський ринок, однак, американцям дуже не хотілося. Тим більше, що в Росії посилено культивувалося думку про унікально якісних журналістських матеріалах, яку публікуються в Newsweek.

Загалом, так чи інакше, а з 2004 року задавати стандарти взявся тепер уже російський варіант видання - "Русский Newsweek". Необхідну ліцензію придбав видавничий дім "Аксель Шпрінгер Раша". А головним редактором видання став Леонід Парфьонов. На цій посаді він пропрацював три роки, після чого Парфьонова змінив Кирило Вишнепольський. Правда, пан Вишнепольський протримався менше року. У вересні 2008 року на посаді головного редактора "Русского Newsweek" його змінив Михайло Фішман. Під керівництвом якого журнал і закінчив своє існування.

Фото: AP

У самому видавничому домі причину називають виключно економічну. "Ми пишаємося тим, що всі шість років з моменту запуску в 2004 році" Русский Newsweek "був помітною подією на російському медіаринку, отримав визнання читачів і професійного співтовариства, і відповідав найвищим стандартам журналістики. Ми дякуємо головного редактора журналу Михайла Фишмана, а також всіх співробітників редакції та Видавничого дому за відмінну роботу. На жаль, нам не вдалося підвести під журнал міцну економічну базу і створити для нього відповідні перспективи. Виходячи з цього, ми вирішили не продовжувати минулий чи цензіонний договір з Newsweek Inc. ", - заявив, зокрема, президент міжнародного напрямку Axel Springer AG Ральф Бюхі.

Тобто, якщо виходити з цієї заяви, то "Русский Newsweek" досяг великих успіхів, якщо став "помітною подією на російському медіаринку". З іншого боку, важко зрозуміти, чому такого "помітного події" не вдалося створити "міцну економічну базу". Адже видання не вузькоспеціалізоване, не для високочолих інтелектуалів. Конкуренція серед суспільно-політичних видань, звичайно, висока, але ця обставина навряд чи можна назвати унікальною особливістю Росії.

Це, так би мовити, офіційна версія. А є ще й така - до закриття журналу його власників підштовхнула малопріглядная історія, в яку потрапив головний редактор "Русского Newsweek'а" Михайло Фішман. Та сама, розбурхала навесні Рунет - відео, на якому зображений чоловік, схожий на Фишмана, в компанії з жінками легкої поведінки і якимось білим порошком ...

Варто нагадати, що тоді всерйоз обговорювалася версія про те, якою буде реакція американських власників бренду. Удар по репутації видання, що не кажи, серйозний. Тим більше видання, у якого виникли серйозні фінансові труднощі - історія з порошком явно не додавала інвестиційної привабливості. Але ж ці проблеми не відразу з'явилися - причому і в американської, і у російської версій Newsweek'а.

Втім, не можна не згадати і про ще однією версією - традиційної, так би мовити. Зазвичай в нашій країні звільнення журналістів, закриття теле- або радіопередач, припинення випусків журналів або газет прийнято пояснювати розгулом цензури, тиском влади і тому подібними малоприємними речами. Варто, щоправда, зауважити, що мова в даному випадку йде виключно про суспільно-політичних виданнях, передачах чи журналістів, які спеціалізуються на цій тематиці. Коли закривається, скажімо, музичний або комп'ютерний журнал, нікому в голову не прийде говорити про цензуру або тиску. Всі прекрасно розуміють, що проект, як то кажуть, "не пішов". Або "пішов", але не так, як того хотілося б його власникам.

Ось і у випадку з закриттям "Русского Newsweek'а" практично відразу ж з'явилися версії про деяких політичних обставин справи. Мовляв, саме горезвісні "політичні ризики" не дозволяють потенційним покупцям вкластися в журнал. Серед таких покупців називали главу групи ОНЕКСІМ Михайла Прохорова, який в кінці вересня нібито вів переговори про покупку ліцензії на видання російського варіанту "Newsweek".

Втім, це лише одна з точок зору, причому аж ніяк не домінуюча. "Я думаю, що фінансові причини мають місце бути. Але я знаю, що один з російських олігархів хотів купити цей журнал", - так "Правде.Ру" прокоментував ситуацію головний редактор газети "Московський комсомолець" Павло Гусєв. Він додав, що іноземні власники "Русского Newsweek'а" були проти такого продажу. "Я чув таку версію, що іноземці були проти того, щоб російська олігарх купував (журнал) і міг би втрутитися в редакційну політику", - сказав Павло Гусєв.

Він зазначив також, що "в друкованих виданнях певну кризу є". "На сьогоднішній день знижується по виданням продаж, поки це в межах двох-трьох-чотирьох відсотків, але таке зниження є, і це по всім - у кого більше, у кого менше. З підпискою проблеми. Тобто з читанням є істотні проблеми" , - зазначив головний редактор "Московського комсомольця".

"У суспільно-політичних видань, природно, більше проблем. Тим більше у журналів. І гламур-то закривається, а тут що говорити ...", - додав Павло Гусєв.

Читайте найцікавіше в розділі "Політика"