1.3. Концептуальні засади класифікації причин і видів банкрутства

Виникнення стану банкрутства суб'єкта господарювання може бути обумовлено рядом причин, облік яких вельми важливий при здійсненні управління таким суб'єктом, особливо на стадії арбітражного провадження, коли вирішується подальша доля боржника - призначення ліквідаційної або санаційної процедур.

У загальноприйнятому розумінні «причина - явище, що викликає, яка обумовлює виникнення іншого явища» [48, с. 535], в конкретному випадку - банкрутства.

Моніторинг економічної літератури показав, що причинно-наслідковий залежність виникнення банкрутства господарюючих суб'єктів має недостатню наукову розробленість, а значить, є проблемну область при здійсненні управління такими суб'єктами. Відсутність чіткої і науково обґрунтованої класифікації причин виникнення банкрутства перешкоджає їх відстеження, накопичення і усунення, що не сприяє зниженню числа розглянутих справ про банкрутство в Україні, подолання кризи платежів і стабілізації економіки регіонів і країни в цілому.

Так, в значній частині вивчених нами літературних джерел причини банкрутства як такі взагалі не розглядаються. Економістами вивчалися: фактори спроможності, негативну дію яких, на думку авторів (А.В. Федотов, Г.В. Слабіков, А.С. Соколіціна), і призводить до банкрутства; чинники виникнення кризових ситуацій і банкрутства (Г.П. Іванов, С.Г. Бєляєв, А. І. Семаніхін, Г.Г. Борисов, Б.Л. Межиров) причину не розглядаються взагалі (Ю.М. Чеботар, А .Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін, В.П. Астахов).

Однак слід зазначити, що причин, за якими конкретно взяту підприємство може стати банкрутом, досить багато. Тому, як показують дослідження, немає необхідності намагатися перерахувати всі можливі причини, та це й навряд чи можливо. Досить вказати напрямки їх виникнення, об'єднавши причини в окремі групи і підгрупи з метою подальшої каталогізації для побудови методик виявлення, усунення або впливу на них. Це дасть можливість визначити пайову значимість причин і сконцентруватися на усуненні або ослабленні впливу тих з них, які мають велику значимість або частоту прояви у виникненні банкрутства суб'єктів шляхом внесення пропозицій як на рівні держави, так і надання консалтингової допомоги підприємствам, які бажають зберегти свою діяльність.

Таким чином, в процесі управління банкрутством з'явиться можливість каталогізувати і накопичувати в часі і причини, і методи їх усунення. Цьому має сприяти наявність науково обґрунтованої класифікації.

У процесі створення класифікації причин банкрутства нами ставилося завдання забезпечити можливість більш повного їх обліку з метою організації ефективного управління такими суб'єктами господарювання.

Вивчення літературних джерел і фактичних справ про банкрутство, що розглядаються арбітражним судом Донецької області, дозволило класифікувати причини банкрутства по семи ознаками (рис. 1.5). Більш детально зупинимося на елементах запропонованої класифікації причин виникнення стану банкрутства суб'єктів господарювання та їх обґрунтування.

1. За формою виникнення причини слід поділяти на: а) зовнішні і б) внутрішні. Зовнішні - не залежать від діяльності підприємства, тобто причини, що створюють умови господарювання, а внутрішні - причини, пов'язані безпосередньо до господарювання суб'єкта. У класичній ринковій економіці, як відзначають зарубіжні дослідники, 1/3 провини за банкрутство підприємства падає на зовнішні фактори і 2/3 - на внутрішні [10, с. 28]. На думку Г.П. Іванова, в сучасних умовах характерна зворотна пропорційність причин виникнення банкрутства, на відміну від класичної ринкової, тобто 2 \ 3 - зовнішні і 1 \ 3 - внутрішні причини [10, с. 28]. Однак така думка не можна вважати достатньо обгрунтованим. Так, якщо в 1999 році з 15890 підприємств функціонують в Донецькій області [53, с.56], банкрутами оголошені тільки 615 [42, с. 48], а інші працюють, отже, головна причина банкрутства криється все-таки у внутрішньому управлінні підприємствами.

Мал. 1.5. Класифікація причин банкрутства суб'єкта господарювання

2. За природою виникнення причини можна поділити на: а) кібернетичні на макро- і мікрорівні; б) культурно-етичні; в) випадкові; і г) злочинні.

Кібернетичні причини досить широко висвітлені в економічній літературі в роботах проф. Б. І. Кузіна, проф. Н.І. Скворцова, В.Г. Артеменко, М.В. Беллендер, Г.П. Іванова. На макрорівні до них відносяться: недосконалість фінансової, грошової, кредитної, податкової систем, нормативної і законодавчої бази реформування економіки, високий рівень інфляції. Тобто причини, пов'язані з управлінням економікою країни. Відсутність чіткої законодавчої бази банкрутства, достатньої розробленості адміністративної та кримінальної відповідальності за банкрутство, дієвого органу управління банкрутством як на рівні держави, так і в регіонах, законодавчо закріпленої необхідності проведення аналізу та відсутність розроблених методик його проведення також є причинами виникнення банкрутства. Тобто причинами, пов'язаними з управлінням інститутом банкрутства. До кібернетичним причин виникнення банкрутства на мікрорівні відносяться причини, зазначені В.Г. Артеменко, М.В. Беллендер як суб'єктивних причин, які доцільно, з метою управління, розділити по підгрупах: стратегія і тактика роботи підприємства; кваліфікаційний склад керівників і співробітників; внутрішньоекономічні.

Виділення культурно-етичних причин обумовлено тим, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в країнах з перехідною економікою "... недотримання ділових зобов'язань вважається звичайною справою» [54, с. 75-76].

Випадкові причини - причини, що викликали неплатоспроможність боржника не з власної вини, а внаслідок непередбачених обставин, наприклад, стихійного лиха, неспроможності його боржника.

Злочинні причини безпосередньо пов'язані з етичною стороною учасників економічних відносин і проявляються через ухилення від оподаткування, не повернення кредитів і їх привласнення, а також привласнення грошей вкладників, для чого з метою уникнення відповідальності використовується механізм банкрутства як інструмент для закриття підприємства, тобто в бажанні частини керівників підприємств отримання наживи. Наприклад, щоб закрити підприємство необхідно провести аудит, сплатити держмито, пройти процедури закриття в податковій інспекції та виконкомі, що вимагає значних фінансових витрат і часу. У той же час, щоб закрити підприємство по процедурі банкрутства, необхідно сплатити 85 грн. держмита і подати оголошення в газету, що звільняє від турбот, значної частини фінансових витрат, а при наявності кредитора-заявника - і від необхідності проводити аудит.

3. За особам, які створили ситуацію банкрутства. Такими особами можуть бути: а) сам боржник; б) ділові партнери і в) треті особи.

Так, причинами виникнення банкрутства можуть служити дії самого боржника, дії партнерів - невиконання ними договірних зобов'язань, затримки в розрахунках, банкрутство партнера, а також неузгодженість рішень. Наприклад, в 1994 році в результаті розгляду арбітражним судом Чернігівської області справи про банкрутство Кельменецького цукрового заводу, прийнятого до провадження за заявою податкової інспекції, було виявлено, що на день розгляду заяви завод мав на складі цукру-піску 5667 тонн на суму 56670 млн. Крб ., але реалізувати його не міг, так як не отримав дозволу Кабінету Міністрів на експорт, а частина цієї продукції повинна була поставлятися за держзамовленням (Архів арбітражного суду Чернігівської області. 1994. Справа № 327/31). Таким чином, дія третьої особи послужило причиною виникнення ситуації банкрутства.

4. За характером виникнення причин до джерела нанесення шкоди їх слід поділити на причини, що створюються: а) власними діями боржника (навмисні або ненавмисні); б) діями третіх осіб; в) природними катаклізмами і стихійними лихами, виробничими аваріями.

5. За часом дії причин їх можна поділити на: а) короткочасні і б) тривалої дії.

Прикладом причин короткочасної дії може служити відсутність дозволу на поставку товару (див. Рішення у справі Кельменецького цукрового заводу), затримки в розрахунках. Так, арбітражним судом Донецької області розглядалася справа про банкрутство малого підприємства «Інтердело» за заявою комерційного банку «Шахтекономбанк». На день слухання справи заборгованість підприємства банку була ліквідована, а вимоги кредитора про заборгованість по виплаті пені боржником були визнані неправомірними, так як банк без згоди на те підприємства підвищив її розмір (Архів арбітражного суду Донецької області. 1993. Справа №55 / 5-21 )). Причини тривалої дії - помилки та упущення в управлінні підприємством: високі витрати, низька рентабельність, проведення збиткових операцій і інші причини, пов'язані безпосередньо до господарювання суб'єкта.

6. По можливості впливу підприємства на причини виникнення банкрутства їх слід поділити на: а) усуваються самим підприємством (неплатоспроможність, погане керівництво і т.п.);

б) важко усуваються (корекція законодавства і т.п.); в) не усуваються (стихійні лиха, нещасні випадки).

7. По можливості діагностування і прогнозування причин банкрутства можна виділити: а) діагностуються (на самому підприємстві); б) прогнозовані (платоспроможність ділових партнерів при укладанні договорів); в) не піддаються прогнозуванню (банкрутство ділових партнерів, природні катаклізми і стихійні лиха, виробничі аварії).

Вивчення причинного залежності виникнення банкрутства господарюючих суб'єктів за запропонованою класифікації необхідно як в процесі загального управління банкрутством, так і на стадії арбітражного управління. Тобто, якщо в процесі арбітражного виробництва виявляються факти, що свідчать про навмисних, корисливих діях боржника в свою користь або третіх осіб, то відповідно до чинного законодавства справи потрапляють в поле зору прокуратури і подальший розгляд і вивчення таких справ вимагає вже управління відповідно до кримінальним кодексом (КК) України.

Результати дослідження причин виникнення банкрутства дозволяє виділити види банкрутства: - випадкове; - просте і - злочинне.

Банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності може кваліфікуватися як випадкове, якщо боржник став неплатоспроможним не з власної вини, а внаслідок непередбачених обставин. Як, наприклад, стихійне лихо, затримки в розрахунках, неплатоспроможність, банкрутство його боржників тощо. Банкрутство, що виникло в результаті непередбачених причин, не повинно спричиняти кримінальної відповідальності. За подібним причин, як вказував Г.Ф. Шершеневич, в дореволюційній Росії підприємство признавалася не банкрутом, а неспроможним, що також не тягло за собою кримінальної відповідальності [47, с. 128-130].

Просте банкрутство - банкрутство, що виникло через необережність, в результаті дії причин, що відносяться безпосередньо до господарювання суб'єкта. Так, в дореволюційній Росії банкрутство визнавалося простим, якщо причинами його були: надмірні витрати боржника як власне для себе, так і за торговельними операціями (наприклад, на рекламу) і навіть на благодійні цілі; або невиконання звичайних заходів обережності, необхідних для збереження свого майна (наприклад, незастрахованность його вчасно перевезень або легковажність у веденні справ).

У країнах з розвиненими ринковими відносинами банкрутство, який виник через необережність, аналогічним чином визначається в сучасному законодавстві Італії, Швеції, Німеччини, Франції та тягне за собою кримінальну відповідальність, на відміну від законодавства України.

Сутність злочинного банкрутства можна визначити словами Г.Ф. Шершеневича як умисне нанесення неспроможним боржником шкоди кредиторам через зменшення або приховування майна [47, с. 128]. Тобто «коли хто, впавши в неоплатному боргу, з умислом, для уникнення платежу оних, перекрепіл свій маєток або передав оне безнадійно в інші руки, або ж за допомогою підставних помилкових позикодавців, або іншим способом приховав дійсне свій маєток або частину оного на шкоду незадоволених кредиторів »(Ухвала про покарання. Ст. тисяча сто шістьдесят-шість [14]). Як бачимо, законодавство майже столітньої давності практично точно характеризує і сучасні причини виникнення банкрутства, в основі якого лежать умисні дії боржника. В сучасних умовах слід додати ще ухилення від оподаткування; шахрайські операції, пов'язані з привласненням коштів кредиторів і вкладників шляхом умисного їх неповернення; симулювання власної неспроможності з метою отримання кредитів, інвестицій. В теорії права і законодавстві зарубіжних країн шахрайське банкрутство отримало назву злісного [27] і є діянням кримінально караним. В Україні кримінально караними до 2000 року були лише встановлені факти приховування банкрутства (стаття 156, ч.2 КК України) та фіктивного банкрутства (ст. 156, ч. 3 КК України), що свідчило про недоліки в кримінальному законодавстві.

Сформулюємо поняття «злочинне банкрутство» з метою уточнення використання цього терміна в системі запропонованої класифікації його видів. Злочинне банкрутство - це банкрутство боржника, що виникло в результаті його навмисних корисливих дій, пов'язаних зі штучним створенням ситуації неплатоспроможності або її приховуванням, або оголошенням про свою неплатоспроможність при наявності фактичної можливості погасити заборгованість.

Таким чином, класифікація видів банкрутства необхідна з точки зору організації управління ім. Випадкове банкрутство - проступок, який повинен каратися легко, а просте і злочинне банкрутство - злочин, який має каратися суворо. Як вказували проф. В.М. Гайворонський і к.юр.н. М.І. Титов, «кримінальна відповідальність за банкрутство і в більшості країн Заходу настає лише тоді, коли воно виникає з вини самого боржника» [14, с. 20].

Для економіки України на сучасному етапі характерні всі три виділені виду банкрутства. Відповідно до чинного законодавства особами, що ініціюють арбітражне провадження у справах про банкрутство, можуть бути як кредитори, так і сам боржник [26, ст. 7]. Отже, можна виділити наступні форми банкрутства: примусову (за заявою кредиторів або прокурора) і ініціативну (за заявою самого боржника).

Таким чином, в результаті дослідження доведено, що в цілях управління банкрутством відсутність причинно-видовий класифікації є значним недоліком. З метою максимально повного врахування причин виникнення банкрутства нами запропоновано розділити причини по групам і накопичувати їх виходячи з фактичних арбітражних справ про банкрутство, звернень за консалтингової допомогою з метою збереження підприємства, ведучи каталог таких причин. Таке узагальнення причин дозволяє виділити види банкрутства на підставі спільності характеру їх виникнення, що необхідно як на рівні судового, так і при здійсненні позасудового управління банкрутством суб'єктів господарювання.

Отже, запропоновані нами основи причинно-видовий класифікації банкрутства: 1) визначають новий підхід до управління банкрутством; 2) дозволяють врахувати напрямки виникнення банкрутства і слідчу їх залежність; 3) забезпечують виявлення упущень в законодавчій базі, що регулює процес управління банкрутством; 4) створюють умови для проведення цілеспрямованих досліджень і розробки заходів і методик по організації управління процесами банкрутства суб'єктів. Так як банкрутство боржника може виникнути випадково, закономірно йди через злочинних дій його посадових осіб, то необхідні і різні методи управління процесом банкрутства таких суб'єктів.

«« «Попередня Наступна »» »