В пост " нірвановской "Альтернативної компанії" Green Day "за впливовістю займають друге місце після" Pearl Jam ". У той же час група не придумала нічого нового, а просто освіжила швидкісний трехаккордний чіпляє поп-панк і перенесла його з 70-х в 90-е. Її мажорний дебют" Dookie "відкрив жанр для молодого покоління і послужив приводом для створення безлічі колективів, що грають нео-панк, панк-метал і ска. А декаду тому, коли їх багато сучасники вже давно зійшли з дистанції, "Green Day" все ще залишалися на передньому краї американської музики, піднісши слухачам гремміносний альбом "American Idiot". Історія "зеленого дня" веде відлік з 1987 року, коли два 15-річних підлітка з Північної Каліфорнії, Біллі Джо Армстронг і Майк Дёнт (Майк Прітчард) заснували шкільну команду "Sweet Children". Трохи пізніше в їх компанії з'явився барабанщик Ел Собрант (Джон Кіффмейер), а через пару років ансамбль перейменувався в "Green Day".

З'явився в тому ж 1989-му самопальний EP "1000 Hours" каліфорнійська панк-сцена прийняла із захопленням, і на наступний рік на лейблі "Lookout!" трійця випустила повнометражку "39 / Smooth" (згодом перевидану як "1,039 Smoothed Out Slappy Hours"). Даний реліз став останнім для перебрався в іншу місцевість Собрант, і ударну установку всерйоз і надовго окупував Тре Кул (Френк Едвін Райт III). На початку 90-х "Green Day" продовжували зміцнювати свій статус, і це повною мірою довів лонгплей "Kerplunk", не тільки порадував андеграунд, а й змусив заворушитися мажорні фірми.

Спритнішим за всіх виявився контора "Reprise Records", яка добре нажилася на альбомі "Dookie". Пілотний сингл "Longview", підтриманий емтівішним кліпом, став справжнім хітом 1994 року, а слідом в чарти проникли "Basket Case", "When I Come Around", "Welcome To Paradise" і "She". Підстьобнуло продажу платівки і поява групи на "Woodstock '94", і в кінцевому підсумку "Dookie" отримав діамантовий сертифікат і премію "Греммі" в номінації "Best Alternative Music Album". У 1995-му "Green Day" забралися на першу сходинку чарту "Modern Rock Tracks" з піснею "JAR", що прозвучала у фільмі "Angus". Під кінець року вийшов альбом "Insomniac", більш похмурий і важчий і мабуть тому менш продаваний ніж його мелодійний попередник. Так чи інакше, але преса зустріла повнометражку доброзичливо, а, крім того, їй дісталися друге місце в "Billboard" і подвійна платина. Тим часом концертна діяльність притомленим музикантів настільки, що в 1996-му вони скасували європейське турне, а час, що звільнився витратили на роботу в студії.

Порадившись зі своїм продюсером Робом Кавалло, "Green Day" вирішили урізноманітнити звичне звучання за рахунок впровадження в фірмовий поп-панк елементів фольку, серфа і ска. Нововведення припали слухачам до душі, і головним хітом двічі платинового "Nimrod" стала акустична балада "Good Riddance (Time Of Your Life)". Відхід від коренів продовжився і на самоспродюсірованном альбомі "Warning". І хоча група як і раніше залишилася в гарячій десятці і на платинових рубежах, реакція критики на дану платівку була неоднозначною.

Повністю відновити своє реноме колективу вдалося в 2004 році з альбомом "American Idiot". Ця агресивна панк-рок-опера мала шалений успіх, ставши чарттоппером в багатьох країнах і повернувши мільйонним продажу приставку "мульти". "Греммі" в категорії "Best Rock Album", купа інших номінацій, потужне світове турне з 150 дат і результуючий CD / DVD-лайв "Bullet In A Bible" - все це були наслідки "американського ідіотизму". Після повторного запаморочливого зльоту музиканти дозволили собі трохи розслабитися і зайнялися низкою дрібних проектів - зробили кавер на леннонівскі "Working Class Hero", взяли участь в "The Simpsons Movie" і під маркою "Foxboro Hot Tubs" записали альбом стилізованих під 60-е рок-н-ролів. У 2009-му тріо повернулося з канікул з другої рок-оперою, проте якщо "American Idiot" продюсував Кавалло, то на "21st Century Breakdown" його місце зайняв Бутч Віг.

Хоча нова робота стала для "Green Day" самої чартової, рівень її продажів виявився менше ніж у попередниці. У тому ж 2009-му "American Idiot" був інтерпретований для театральної сцени, а в 2010-му прем'єра мюзиклу відбулася і на Бродвеї. Тим часом у команди вистачало і творчих амбіцій, і креативності, і в кінці 2012-го вона поставила на ринок цілих три альбоми, "Uno!", "Dos!", "Tre!". Кожен диск був прикрашений портретом одного з учасників групи, але диски різнилися не лише з оформлення - на першому превалював пауер-поп, на другому - гаражний рок, а стиль третього був міксом з "Uno!" і "Dos!".