Багато що з того, чим в епоху «холодної війни» лякали американських дітей, було вироблено в Дніпропетровській області.

За аналогією з головними містами держав великі промислові центри іноді називають галузевими столицями. Якщо йти за цією логікою, Дніпропетровщина - ціле сузір'я столиць.

Обласний центр заслужено має статус столиці української космічної галузі. Розташований в 150 км від Дніпра Кривий Ріг - залізорудної. У 50 км від Кривого Рогу - Жовті Води. Це центр уранової промисловості. У 120 км від обласного центру знаходиться феросплавна столиця - Нікополь. Вільногірськ - головний центр рідкоземельної промисловості України.

Свої досягнення є у Каменського (Дніпродзержинська), Павлограда та інших міст регіону. Тут знаходилися дуже великі підприємства, що виробляють передову для свого часу продукцію. Багато заводів і комбінати, побудовані в регіоні в другій половині минулого століття, до сих пір мають статус найбільших в Європі.

Ще в кінці XIX ст. стало ясно, що близькість Донецького вугільного басейну до щойно розвіданими запасами залізної руди і марганцю в поєднанні з ресурсами головної водної артерії дозволить Придніпровському регіону стати найпотужнішим металургійним центром.

Криворізький залізорудний басейн // krivoy-rog.in.ua

Відправною точкою для цього послужило розвиток Криворізького залізорудного басейну з центром в Кривому Розі, який вважається другим у світі за запасами залізних руд після Курської магнітної аномалії.

Як тільки в 1884 р була побудована залізниця, що зв'язала знайдені поклади залізної руди Криворіжжя з коксівним вугіллям Донбасу, промислове виробництво в регіоні різко пішло в ріст. Так що вже в 1913 р в Кривбасі добували близько 6,4 млн. Т залізної руди, або три чверті всього її виробництва в Російській імперії.

Добувалися копалини насамперед за французькі гроші. Основним інвестором проекту стало організоване в Парижі «Суспільство криворізьких залізних руд».

Розвідані в радянський період запаси дозволяють Кривбасу залишатися центром гірничорудної промисловості України. На площі 300 кв. км в околицях Кривого Рогу в землі знаходиться близько 20 млрд. т залізняку різного складу і якості, в тому числі близько 1,7 млрд. т багатих руд з середнім вмістом заліза близько 58%.

Конфігурація залізорудного басейну і видобувних руду підприємств безпосереднім чином пов'язана з розташуванням самого Кривого Рогу. За даними криворізької мерії, довжина цього населеного пункту складає 126 км. І це робить його найдовшим містом в Європі.

В даний час п'ятьма гірничо-збагачувальними комбінатами

(ГЗК) Кривого Рогу та комбінатом підземного видобутку видобувається близько 80% залізної руди в країні. Решта 20% припадають на Полтавський ГЗК (м Горішні Плавні).

Залежно від кон'юнктури світового ринку українська залізорудна галузь щорічно приносить країні $ 2-3 млрд. Валютної виручки, велика частина якої припадає на ГЗК Кривбасу.

Ще одним фактором, що стимулює розвиток Придніпровського регіону, стало відкриття в 1883 р Нікопольського марганцеворудного басейну, визнаного найбільшим в світі.

Родовище займає частину Дніпропетровської та Запорізької областей. Однак тільки розробляється відкритим способом Нікопольський ділянку оцінюється більш ніж в 2 млрд. Т руди з вмістом марганцю до 34%.

Для виробництва з неї феросплавів - легуючих компонентів, незамінних в металургійному виробництві, в середині

Нікопольський завод феросплавів // nzf.com.ua

60-х рр. минулого століття в Нікополі був побудований найбільший в Європі і другий у світі виробник сіліко- і феромарганцю - Нікопольський завод феросплавів (НЗФ) максимальною продуктивністю 1,2 млн. т в рік.

Сировина НЗФ отримує з розташованих поблизу Орджонікідзевського і Марганецького ГЗК. Ці підприємства є містоутворюючими для населених пунктів Покров (колишній Орджонікідзе) і Марганець. Сам же Нікополь цілком доречно назвати не тільки української, а й європейської столицею феросплавів.

Навіть в останні - не найкращі - роки підприємство щорічно платить близько 1 млрд. Податків і зборів та приносить більше $ 300 млн. Валютної виручки.

Дніпроазот

Історично склалося, що регіон став центром уранової промисловості СРСР, а потім і незалежної України. Ще в 1946 р на одній з доменних печей металургійного комбінату імені Дзержинського (в нинішньому Кам'янському) почалося виробництво уранових шлаків з руди родовища «Вісмут» (Німеччина, Чехія). Далі шлак перероблявся в розчини і солі на побудованому поблизу Придніпровському хімічному заводі (ПХЗ). В єдиному технологічному ланцюжку були задіяні металургійні потужності Дзержинки, ПХЗ і виробника азотної кислоти і добрив - «Дніпроазоту».

Вважається, що саме в Кам'янському був отриманий уран для першої радянської атомної бомби.

Однак в 50-і рр. минулого століття з'ясувалося, що деякі виходи залізних руд в регіоні також мають підвищений вміст урану, тому відпала необхідність возити уранову руду з Європи. Її почали добувати в регіоні.

Так на карті Дніпропетровської області виникли підприємство Східний ГЗК і місто Жовті Води, що став великим центром уранової промисловості СРСР.

Уран в Жовтих Водах отримують гідрометалургійним способом за допомогою сірчанокислотного вилуговування. Таким чином, Східний ГЗК є ще і найбільшим в країні виробником очищеної сірчаної кислоти.

В даний час підприємство входить в десятку найбільших світових виробників уранового концентрату (4% світового виробництва), задовольняючи 35% потреб атомних станцій України. Однак не безпосередньо, а через НАЕК «Енергоатом». Продукція Східного

ГЗК йде на переробку в Росію, а натомість «Енергоатом» отримує готове ядерне паливо. У жовтні п. Р Східний ГЗК добув мільйонну тонну уранової руди.

Як мінімум з середини 80-х рр. минулого століття точаться розмови про необхідність освоєння Новокостянтинівського родовища уранових руд в сусідній Кіровоградській області, яке вважається одним з найбільших в світі.

Ще в минулому десятилітті почалася підготовка до будівництва власного заводу ядерного палива, який дозволив би Україні не залежати від поставок з Росії та спільно з «Росатомом» поставляти паливо атомних станцій, побудованих за російськими проектами. Для нового підприємства навіть було заборонено устаткування і закладений фундамент.

Але зараз про цей проект згадують рідко і виключно в негативному ключі. Більше говорять про заміщення російського атомного палива на українських АЕС американським.

Придніпровський хімічний завод аж до 90-х рр. минулого століття вважався одним з найбільших світових переробників рідкісних і рідкоземельних металів. Підприємство виробляло близько сотні видів різної продукції, в тому числі штучні магніти, люмінофори, каталізатори різних хімічних процесів, сорбенти, складні добрива і т.д. Найбільший виробничий комплекс на ПХЗ пов'язаний з отриманням сполук цирконію та гафнію, затребуваних в атомній промисловості.

Крім того, на площах виробничого об'єднання «Азот» колись розташовувався найбільший в Європі комплекс з виробництва важкої води для атомної промисловості.

В даний час повне право носити ім'я рідкоземельної столиці України має Вільногірськ, побудований в 50-60-і роки. Місцевий Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВГМК) займається хімічної та металургійною переробкою Малишевського родовища циркон-рутил-ільменітових руд. Це дозволяє комбінату виробляти і експортувати близько 50 видів продукції, в тому числі рутиловий і ільменітовий концентрати з основним змістом діоксиду титану, силікат цирконію, ставролітовий концентрат, які знаходять застосування в самих різних областях хімічного і металургійного виробництва, а також в атомній і титанової промисловості.

І це не єдині приклади розвитку в регіоні великих виробництв. Обслуговування та супровід діяльності всіх цих промислових гігантів стимулювали розвиток енергетики, важкого машинобудування, наукових досліджень і освіти. Тому в другій половині XX ст. в Дніпропетровську і найбільших містах області створювалися проектні інститути і вузи, ремонтно-будівельні управління, тут же на місцях намагалися виробляти комплектуючі для гірського й хімічного обладнання.

Південний машинобудівний завод // krashiy.com

У роки «холодної війни» між СРСР і США виробництво тієї чи іншої промислової продукції найчастіше служило прикриттям для основної діяльності, пов'язаної із забезпеченням потреб військово-промислового комплексу. Саме таку історію має створення в Дніпрі Південного машинобудівного заводу (ПМЗ), який, випускаючи трактори, в реальності був одним із центрів ракетобудування і виробництва супутників-шпигунів.

За свою більш ніж піввікову історію ЮМЗ спільно з конструкторським бюро «Південне» розробили і забезпечили серійне виробництво чотирьох поколінь балістичних ракет, які стали основою створення ракетних військ стратегічного призначення. Самим знаменитим виробом дніпропетровських ракетників став комплекс Р-36М2, на Заході отримав назву «Сатана», оскільки він забезпечував поразка всіх видів цілей в будь-яких умовах бойового застосування, в тому числі при багаторазовому ядерному впливі.

Крім того, КБ «Південне» і «Південмаш» до сих пір є світовими лідерами по конверсії бойових ракет для запусків космічних апаратів. Послужний список цих підприємств налічує понад 300 запущених супутників.

Забезпечували цю діяльність не тільки основний майданчик «Південмашу» в Дніпропетровську, а й Павлоградський механічний завод. Саме там було налагоджено виробництво унікального бойового залізничного ракетного комплексу РТ-23 УТТХ «Молодець».

Свого часу створення ядерного щита Батьківщини вимагало величезних фінансових і інтелектуальних зусиль, які на довгі роки забезпечили регіон ресурсами і кращими інженерними кадрами.

Експлуатуючи унікальне поєднання природних ресурсів і стартовий промисловий капітал, більшу частину якого регіон отримав у другій половині минулого століття, Дніпропетровська область і зараз продовжує залишатися лідером економічного розвитку України.

Згідно зі статистикою, за підсумками 2013 р валовий регіональний продукт Дніпропетровщини становив понад 10% ВВП України. Після анексії Криму та частини Донбасу роль області в економіці країни стала ще більш значною.

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...