1. Вступ
2. Клініко-економічна доцільність переведення хворих на ЦД 2-го типу з НПХ-інсуліну на інсулін гларгин
3. Джерела даних для моделювання витрат на лікування
4. клінічна оцінка
5. економічна оцінка
6. Висновки
7. Список використаної літератури

Бездітко Наталія Володимирівна - доктор медичних наук, професор кафедри фармакоекономіки Національного фармацевтичного університету, Харків

Кириченко Ольга Миколаївна - кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри фармакоекономіки Національного фармацевтичного університету, Харків

УДК 616.379-008.64: 616-08-039.78 + 616-08-035

Вступ

Цукровий діабет (ЦД) - загальносвітова медико-соціальна проблема. Незважаючи на зусилля медичної науки і практики, державних органів охорони здоров'я та громадських організацій, зупинити зростання цього захворювання поки не вдається. В Україні захворюваність СД має стійку тенденцію до підвищення: в 2012 р загальна кількість хворих склала> 1 млн 330 осіб. При цьому 212 тис. Хворих, з яких 8 тис. Дітей, потребують інсулінотерапії (УНІАН, 2013). СД займає лідируюче місце серед причин сліпоти, підвищує ризик розвитку ішемічної хвороби серця та інфаркту міокарда в 2, патології нирок - в 17, гангрени нижніх кінцівок - в 20 разів.

СД і його ускладнення є не тільки медичною, а й економічною проблемою. Витрати на лікування таких пацієнтів в країнах Європейського Союзу складають близько 90 млрд євро / рік, при цьому на одного хворого припадає 2-3 тис. Євро (European Union, 2012). У США в 2007 р економічний тягар СД склало 176 млрд дол., А вже в 2012 р перевищила 245 млрд, в тому числі 176 млрд прямих медичних витрат і 69 млрд - втрат за рахунок зниження працездатності пацієнтів (American Diabetes Association, 2008; 2013). У нашій країні на лікування хворих на ЦД виділяють значно скромніші кошти. Так, бюджет України на 2012 р передбачав з цією метою приблизно 520 млн грн., Тобто близько 4 тис. Грн. на одного пацієнта, переважно на забезпечення інсуліном (Міщенко Н., 2012).

Зростаюче медико-соціальне та економічне тягар СД обумовлює нагальну необхідність здійснення заходів, спрямованих на профілактику виникнення та прогресування цього захворювання. Світова практика переконливо довела важливу роль ефективного і довгострокового глікемічного контролю у хворих на ЦД. Такий контроль дозволяє відстрочити розвиток ускладнень ЦД, знизити їх частоту, зменшити тяжкість, прогресування і істотно знизити як індивідуальні, так і державні витрати (UK Prospective Diabetes Study (UKPDS) Group, 1998).

Відповідно до сучасних клінічними рекомендаціями, хворим на ЦД 2-го типу, у яких не вдається досягти нормалізації вуглеводного обміну шляхом корекції способу життя і терапії пероральними цукрознижувальними препаратами (ПГП), показана інсулінотерапія (Inzucchi SE et al. 2012; Herman WH, 2013) . Згідно з даними Британського проспективного дослідження з вивчення СД (UKPDS), через 10-12 років з моменту розвитку захворювання в лікуванні інсуліном потребують близько 80% пацієнтів, що обумовлено зниженням секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози приблизно на 4% в рік (UK Prospective Diabetes Study (UKPDS) Group 1998; Маньковський Б.М., Жердєва М.М., 2013).

Існуючі методики припускають корекцію базальної глікемії або препаратами інсуліну середньої тривалості дії (нейтральний протамін Хагедорна (НПХ) -інсулін), або довго діючими аналогами людського інсуліну (інсулін гларгин, інсулін детемір). У численних клінічних дослідженнях показано, що аналоги інсуліну тривалої дії дозволяють досягти максимальної імітації фізіологічної секреції інсуліну (безпіковий профіль, дія протягом повних діб), мінімальних добових коливань рівня глюкози в плазмі крові і, отже, найменшого ризику розвитку ускладнень ЦД (Rosenstock J. et al. 2001; Hollander P. et al. 2008; Vaag A., Lund SS, 2012). У порівнянні з НПХ-інсуліном інсуліни гларгин і детемір забезпечують більш виражений глікемічний контроль, нижчу частоту розвитку гіпоглікемічних станів, відносно вільний спосіб життя і, отже, більш високу якість життя (Fischer JS et al., 2004; Rosenstock J.et al. , 2005; Schreiber SA, Russmann A., 2006; Siegmund T. et al., 2007). В економічно розвинених країнах за останнє десятиліття відзначають чітке збільшення частки аналогів інсуліну в загальній структурі споживання препаратів інсуліну (Hampp C. et al., 2014 року). Підставою для їх широкого застосування поряд з доказами високу ефективність та безпечність є результати фармакоекономічного аналізу, що підтверджує їх економічну доцільність (Warren E. et al., 2004; Levin P., 2008). Стримане призначення аналогів інсуліну в нашій країні обумовлено їх більш високою, у порівнянні з НПХ-інсулінами вартістю. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.12.2012 р № 1118 «Уніфікованій клінічний протокол первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги. Цукровий діабет 2-го типу », інсулінотерапію необхідно починати з введення базального інсуліну перед сном або 2 рази на добу при необхідності. Розглядати як альтернативу аналог інсуліну пролонгованої дії можна, якщо:

• потрібна допомога опікуна або лікаря для введення інсуліну, а застосування аналога могло б скоротити частоту ін'єкцій з 2 до 1 разу на добу;
• спосіб життя пацієнта обмежують регулярні епізоди симптоматичної гіпоглікемії;
• пацієнтові 2 рази на добу необхідні ін'єкції НПХ-інсуліну в комбінації з ПГП;
• пацієнт не може використовувати пристрій для введення НПХ-інсуліну.

Крім вартості, стримуючим моментом більш широкого застосування аналогів інсуліну в Україні є відсутність фармакоекономічних досліджень, заснованих на вітчизняному досвіді їх застосування в реальній клінічній практиці у хворих на ЦД 2-го типу.

Клініко-економічна доцільність переведення хворих на ЦД 2-го типу з НПХ-інсуліну на інсулін гларгин

Нами проведена оцінка клініко-економічної доцільності переведення пацієнтів з ЦД 2-го типу з НПХ-інсуліну на інсулін гларгин в умовах повсякденної клінічної практики в Україні.

Об'єктом порівняльної клініко-економічної оцінки застосування в повсякденній клінічній практиці у пацієнтів з ЦД 2-го типу двох різних схем інсулінотерапії стали матеріали ретроспективного наглядової дослідження IDEAL, проведеного в період 01.08-06.12.2011 р на базі 30 українських клінічних центрів. В аналіз включені дані 349 хворих на ЦД 2-го типу, протягом 4-6 міс отримували НПХ-інсулін. У 1-ю (активну) групу увійшли 216 пацієнтів, переведених на інсулін гларгин (Лантус®, «Санофі»), в 2-у (контрольну) - 133 пацієнта, які продовжили лікування НПХ-інсуліном. Клініко-демографічна характеристика пацієнтів порівнюваних груп наведена в табл. 1.

Таблиця 1 Порівняльна характеристика показників груп
на початку дослідження

Показник Група p 1-я (n = 216) 2-я (n = 133) Середній вік, років (М ± m) 57,66 ± 16,28 58,56 ± 15,70> 0,05 Пол, n ( %) Чоловічий 117 (54,17) 49 (36,84)> 0,05 Жіночий 99 (45,83) 84 (63,16)> 0,05 Середній рівень HbA1с,% (М ± m) 9,79 ± 1,8 9,32 ± 1,77 <0,025 Середня тривалість захворювання, років (М ± m) 10,22 ± 6,43 10,46 ± 6,08 <0,05 ПГП, n (%) глібенкламід 4 (1 , 85) 5 (3,74) - глимепирид 76 (52,31) 37 (27,82) - гликлазид 20 (9,26) 14 (10,53) - метформін 133 (61,57) 90 (67,67 ) - репаглинид 3 (1,39) 4 (3,00) - Попередня терапія НПХ-інсуліном, n (%) Кількість ін'єкцій на добу 1 14 (14,29) 39 (29,32) - 2 84 (85,71 ) 94 (70,68) -

Тут і далі: HbA1с (glycated hemoglobin) - глікозильований гемоглобін.

Хворі обох груп продовжували приймати ПГП, дози яких залишалися стабільними протягом усього періоду спостереження. Результати лікування оцінювали через 6 міс. Клінічну ефективність різних варіантів інсулінотерапії оцінювали по динаміці рівня HbA1c (первинний критерій ефективності). Вторинними критеріями ефективності лікування служили дані про динаміку рівня глюкози в плазмі крові натще (ГПКН), а також про дозу інсуліну в кінці дослідження, кількості епізодів гіпоглікемії і днів непрацездатності.

Фармако-економічний аналіз застосування двох схем терапії проводили за допомогою аналізу витрати - ефективність (cost - effectiveness analysis), що дозволяє одночасно оцінювати як вартість альтернативних методів лікування, так і їх ефективність (Levin HM, McEwan PJ, 2001; Яковлєва Л.В. та співавт. , 2009). Перед початком аналізу, за цим методом, з урахуванням особливостей кожного конкретного захворювання вибирають клінічно значимий критерій ефективності лікування, наприклад кількість видужали пацієнтів; кількість пацієнтів, у яких вдалося уникнути розвитку ускладнень; кількість попереджених рецидивів і ін. Далі для кожної з порівнюваних схем лікування розраховують коефіцієнт ефективності витрат (КЕЗ). Він показує вартість обраної одиниці ефективності - величину витрат, необхідних для того, щоб вилікувати одного хворого (попередити розвиток ускладнень у одного хворого або попередити один рецидив захворювання та ін. - в залежності від обраного критерію ефективності). Чим менше КЕЗ, тим менше витрати на досягнення бажаного клінічного результату, а, отже, метод лікування більш вигідний з економічної точки зору.

Розрахунки КЕЗ проводять за формулою:

де ЕЗ - економічні витрати, пов'язані з лікуванням хворого; ЕЛ - ефективність лікування, виражена в одиницях, які відповідають обраним критеріям терапії.

У поточному дослідженні в якості основного критерію ефективності розглядали кількість хворих, у яких в результаті лікування вдалося досягти цільового рівня HbA1c (6,5-7,5%). Відповідно КЕЗ - це вартість досягнення цільового рівня HbA1c у одного хворого.

Також розраховували наступні фармакоекономічні показники:

• кількість пацієнтів, які потребують лікування (КПНЛ), тобто кількість пацієнтів, яких необхідно пролікувати, щоб досягти одного успішного результату (в нашому дослідженні - цільового рівня HbA1c). Розраховується за формулою:

де p 1 -p 2 - різниця абсолютного ризику отримання результату (чим вище КПНЛ, тим менш ефективно лікування) (Hutton J., 2010);

• прогнозована вартість досягнення компенсації (ПСДК) (цільового рівня HbA1c у одного пацієнта) - розраховується як добуток вартості лікування одного хворого на КПНЛ;
• коефіцієнт ефективності вкладень - відношення витрат на лікування пацієнтів, у яких вдалося досягти бажаних результатів, до витрат на лікування тих хворих, у яких бажаного результату досягти не вдалося (Аметов А.С., Белоусов Д.Ю., 2012).

Джерела даних для моделювання витрат на лікування

При проведенні фармакоекономічних розрахунків враховували витрати на інсулін, голки, шприци, скарифікатори, тест-смужки, вартість яких визначена як оптова (без урахування роздрібної торговельної надбавки) ціна дистриб'ютора БаДМ. За даними «Щотижневика АПТЕКА», станом на 01.02.2014 р вартість НПХ-інсуліну розраховували як середню вартість всіх представлених в Україні препаратів з урахуванням частоти застосування кожного з них.

Втрати державою ВВП внаслідок тимчасової втрати працездатності хворих на ЦД за період дослідження і середні виплати держави по листу непрацездатності розраховували, виходячи з величини середньої заробітної плати і даних про продуктивність праці за один робочий день в Україні за 2012 р (Державна служба статистики України, 2012) .

Статистичний аналіз проведено за допомогою методів описової статистики (параметричні і непараметричні методи) з рівнем значущості ≥95%.

клінічна оцінка

Аналіз даних наглядової дослідження за основним критерієм ефективності (динаміці HbA1c) і рівнем ГПКН показав переваги інсуліну гларгин перед НПХ-інсуліном щодо впливу на вуглеводний обмін. Так, вихідний рівень HbA1c перевищував значення 7,5 у 95,4% пацієнтів, які отримували інсулін гларгин, і у 87,2% - НПХ- інсулін. Після закінчення дослідження рівня HbA1c 6,5-7,5% досягли 46,3 і 21,1% пацієнтів 1-ї та 2-ї груп відповідно. У групі отримували інсулін гларгин у статистично значимо більшої кількості пацієнтів, в порівнянні з отримували НПХ-інсулін, досягнуто зниження рівня ГПКН (до 5,5-7,5 ммоль / л) (табл. 2).

Таблиця 2 Динаміка показника HbA1c і рівня ГПКН у пацієнтів з ЦД 2-го типу на тлі застосування інсуліну гларгин і НПХ-інсуліну

Рівень Вихідний рівень Закінчення дослідження Група Група 1-я, n (%) 2-я, n (%) 1-я, n (%) 2-я, n (%) HbA1с,% ≤6,5 2 (0, 9) 0 7 (3,2) *, ** 1 (0,7) 6,5-7,5 8 (3,7) 17 (12,8) 100 (46,3) *, ** 28 ( 21,1) ≥7,5 206 (95,4) 116 (87,2) 109 (50,5) *, ** 104 (78,1) ГПКН, ммоль / л ≤5,5 5 (2,3 ) 2 (1,5) 15 (6,9) * 7 (5,3) * 5,5-7,0 14 (6,5) 15 (11,3) 87 (40,3) *, ** 28 (21,1) ≥7,0 197 (91,2) 116 (87,2) 114 (52,8) *, ** 98 (73,6)

* P <0,05 - достовірність відмінностей всередині груп в порівнянні з вихідним показником; ** p <0,05 - достовірність відмінностей між групами.

Після закінчення дослідження середня доза застосовуваного інсуліну гларгіну склала 28,44 ± 0,71 МО, НПХ-інсуліну - 35,65 ± 1,37 МО (p <0,05).

Загальна кількість всіх випадків симптоматичної гіпоглікемії, зазначене у всіх пацієнтів протягом останнього 1 міс ретроспективного дослідження, склало 361, включаючи 90 випадків документованої, 90 - нічний, 9 - тяжкої гіпоглікемії (табл. 3). Явища гіпоглікемії відсутні у 156 (72,22%) і 55 (41,35%) пацієнтів 1-ї та 2-ї груп відповідно (p <0,05).

Таблиця 3 Частота розвитку симптоматичної гіпоглікемії у пацієнтів з ЦД 2-го типу на тлі застосування інсуліну гларгин і НПХ-інсуліну
протягом останнього 1 міс лікування, n (%)

Симптоматична гіпоглікемія Група Всього 1-а 2-а Всі випадки 137 (37,96) * 224 (62,04) 361 (100) Документована гіпоглікемія 32 (35,56) * 58 (64,44) 90 (100) Нічна гіпоглікемія 12 (13,33) * 78 (86,67) 90 (100) Тяжка гіпоглікемія 2 (22,22) * 7 (77,78) 9 (100)

* P = 0,0001 - в порівнянні з даними групи учасників, які отримували НПХ-інсулін.

Переклад на терапію інсуліном гларгин призвів до зменшення кількості днів непрацездатності на 1 пацієнта в місяць: 0,19 і 0,35 в 1-й і 2-й групах відповідно (p <0,05). Аналіз всередині груп показав, що серед отримували інсулін гларгин 87,87% пацієнтів були непрацездатні протягом 1-14 днів і 12,12% - протягом 15-29 днів (p <0,05). У групі учасників, які отримували НПХ-інсулін, непрацездатність протягом 1-14 днів відзначена у 60,71%; протягом 15-29 днів - у 39,28% пацієнтів.

У 1-й групі за період дослідження госпіталізовано 17 (7,87%), у 2-й - 14 (10,53%) пацієнтів (p> 0,05). Середня тривалість госпіталізації склала 12,18 ± 2,16 і 14,36 ± 3,77 добу відповідно (p> 0,05).

Таким чином, показники компенсації ЦД 2-го типу після 6-місячного періоду краще у застосовували інсулін гларгин (з урахуванням рівня кінцевого HbA1с, різниці HbA1с і ГПКН) в порівнянні з НПХ-інсуліном. Досягнення компенсації ЦД 2-го типу після прийому інсуліну гларгин асоційоване з меншою кількістю денних доз інсуліну, більш рідкісним розвитком гіпоглікемічних станів і зменшенням кількості днів непрацездатності.

економічна оцінка

Утилітарна вартість інсуліну гларгин (вартість 1 МО інсуліну) вище, ніж НПХ-інсуліну, в 3,8 рази (табл. 4). З урахуванням результатів наглядової дослідження про величину середньої добової дози інсуліну, кількості використовуваних голок, шприців, скарифікаторів, тест-смужок, відношення між сумарними витратами на терапію інсуліном гларгин і НПХ-інсуліном виявилося меншим, ніж таке утилітарною вартості препаратів, і склало 1,8 рази.

Таблиця 4 Результати фармакоекономіческой оцінки застосування інсуліну гларгин і НПХ-інсуліну у пацієнтів з ЦД 2-го типу

Показник Група 1-а 2-а Вартість упаковки, грн. 916,1 238,2 Середня доза до кінця дослідження, МО / добу на 1 пацієнта 28,44 ± 0,71 35,65 ± 1,37 Вартість середньої дози, грн. / Добу на 1 пацієнта 17,37 6,25 Сумарна вартість інсулінотерапії за період дослідження (включаючи вартість голок, шприців, скарифікаторів, тест-смужок), грн. на 1 пацієнта 4 557,60 2 478,60 Ефективність терапії (частка хворих, у яких за період лікування досягнуто рівня HbA1c в діапазоні 6,5-7,5%),% 42,6 8,3 КЕЗ, грн. / 1 од. ефективності 10 698,59 29 862,65 КПНЛ 2,35 12,05 ПСДК протягом 6 міс (грн.) 10 710,36 29 867,13 Коефіцієнт ефективності вкладень 0,74 0,09 Втрати ВВП внаслідок тимчасової втрати працездатності за період дослідження (грн. на 1 пацієнта) 140,59 258,97 Витрати на оплату листків непрацездатності за період дослідження (грн. на 1 пацієнта) 164,22 302,51

Основою фармакоекономічного аналізу є положення про те, що вартість альтернативних схем лікування необхідно розглядати в комплексі з їх ефективністю. Встановлена ​​в наглядовій дослідженні значна різниця в ефективності двох схем інсулінотерапії проявилася істотними відмінностями показника витрати - ефективність. У групі отримували інсулін гларгин цей показник склав 10 698,59 грн. / 1 ​​од. ефективності (на одного хворого, у якого досягнуто цільовий рівень HbA1c в діапазоні значень 6,5-7,5%), в групі НПХ-інсуліну - 29 862,65 грн. / 1 ​​од. ефективності, тобто в 2,8 рази вище (р <0,001). Таким чином, в поточному дослідженні ключовою фармако-економічний показник витрати - ефективність переконливо свідчить про більшу економічність застосування інсуліну гларгин в порівнянні з НПХ-інсуліном.

Економічні переваги інсуліну гларгин в порівнянні з НПХ- інсуліном, згідно з показником витрати - ефективність, підтверджені показниками: КПНЛ, ПСДК, коефіцієнтом ефективності вкладень.

Показник КПНЛ, що відображає кількість хворих, яких необхідно пролікувати протягом періоду спостереження, щоб досягти компенсації у одного пацієнта, для інсуліну гларгин склав 2,35, для НПХ-інсуліну - 12,05. Відповідно ПСДК рівня HbA1c у одного пацієнта за період спостереження склав при застосуванні інсуліну гларгин - 10710,36 грн., НПХ-інсуліну - 29867,13 грн. (Тобто в 2,8 рази менше).

Коефіцієнт ефективності вкладень при терапії інсуліном гларгин майже на порядок вище, ніж у НПХ-інсуліну, і становить 0,74. Це означає, що віддача від кожної вкладеної в терапію 1 грн. становить 74 коп., відповідно для НПХ-інсуліну - лише 9 коп.

Економічні втрати держави (втрати ВВП) за період дослідження внаслідок тимчасової втрати працездатності в групі учасників, які отримували інсулін гларгин, були в 1,85 рази менше, ніж в групі НПХ-інсуліну, склавши 140,59 і 258,97 грн. відповідно.

Витрати держави на оплату листків непрацездатності з розрахунку на 1 людину в групі отримували інсулін гларгин були в 1,8 рази менше, ніж в групі НПХ-інсуліну, і склали відповідно 164,22 і 302,51 грн.

Отримані результати клініко-економічного аналізу щодо економічної доцільності переходу на інсулін гларгин в умовах реальної клінічної практики в Україні підтверджені результатами досліджень, проведених в інших країнах (Brändle M. et al., 2007; Clissold R., Clissold S., 2007; Grima DT et al., 2007; McEwan P. et al., 2007; Бєлоусов Д.Ю., 2008; Аметов А.С., Белоусов Д.Ю., 2012).

Висновки

1. Результати проведеного клініко-економічного аналізу показали клінічні переваги і економічну доцільність застосування у пацієнтів з ЦД 2-го типу інсуліну гларгин (Лантус®) в порівнянні з НПХ-інсуліном.

2. Незважаючи на більш високу утилітарну вартість інсуліну гларгин в порівнянні з НПХ-інсуліном, він має економічні переваги перед останнім за такими параметрами:

• в 2,8 рази нижче КЕЗ;
• в 2,8 рази нижче ПСДК протягом 6 міс;
• в 8 разів вище коефіцієнт ефективності вкладень.

3. Застосування інсуліну гларгин у пацієнтів з ЦД 2-го типу також дозволяє в 1,8 рази знизити втрати держави внаслідок тимчасової втрати хворими працездатності та оплати їм листків непрацездатності.

4. Отримані результати повністю відповідають досвіду провідних країн Європи, США і Канади і підтверджують, що в умовах обмежених ресурсів охорони здоров'я прийняття рішення про впровадження і поширення того чи іншого альтернативного варіанту терапії будь-якого захворювання, особливо такого, як СД, крім клінічних даних має ґрунтуватися на результатах фармакоекономічного аналізу.

Список використаної літератури

• Аметов А.С., Белоусов Д.Ю. (2012) Фармакоекономіка інсуліну гларгин при оптимізації інсулінотерапії цукрового діабету 2 типу. Кач. клин. практ., 2: 13-21.
• Бєлоусов Д.Ю. (2008) Фармакоекономіка інсуліну гларгіну (Лантус) в дзеркалі зарубіжних доказових досліджень: огляд літератури. Клин. фармакол. і тер., 17 (2): 84-88.
• Державна служба статистики України (2012) Доходи населення (http://www.ukrstat.gov.ua/).
• Тижневик АПТЕКА (2014 року) Програмний комплекс Аптека (http://pharmbase.com.ua/poisk/).
• Маньковський Б.М., Жердєва М.М. (2013) Інсулінотерапія. Що нового? Міжнар. ендокринної. журн., 3 (51): 43-46.
• Міщенко Н. (2012) Нові технології в діагностиці, профілактиці та лікуванні найбільш поширених ендокринних захворювань. Здоров'я України - ХХІ сторіччя, 23 (300): 26-27.
• Міністерство охорони здров'я України (2012) Наказ МОЗ України від 21.12.2012 р. № 1118 «Уніфікованій клінічний протокол первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги. Цукровий діабет 2 типу »(http://www.moz.gov.ua/docfiles/dod1118_2_2012.pdf).
• УНІАН (2013) В Україні растет Кількість Хворов на цукровий діабет (http://health.unian.ua/country/851984-v-ukrajini-zrostae-kilkist-hvorih-na-tsukroviy-diabet.html).
• Яковлєва Л.В., Бездітко Н.В., Герасимова О.О. та ін. (2009) Фармакоекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. Нова Книга, Вінниця, 208 с.
• American Diabetes Association (2008) Economic costs of diabetes in the US in 2007. Diabetes Care, 31 (3): 596-615.
• American Diabetes Association (2013) Economic costs of diabetes in the US in 2012. Diabetes Care, 36 (4): 1033-1046.
• Brändle M., Azoulay M., Greiner RA (2007) Cost-effectiveness and cost-utility of insulin glargine compared with NPH insulin based on a 10-year simulation of long-term complications with the Diabetes Mellitus Model in patients with type 2 diabetes in Switzerland. Int. J. Clin. Pharmacol. Ther., 45 (4): 203-220.
• Clissold R., Clissold S. (2007) Insulin glargine in the management of diabetes mellitus: an evidence-based assessment of its clinical efficacy and economic value . Core Evid., 2 (2): 89-110.
• European Union (2012) Health: the high cost of diabetes.OECD (http://www.oecd.org/eu/healththehighcostofdiabetes.htm).
• Fischer JS, McLaughlin T., Loza L. et al. (2004) The impact of insulin glargine on clinical and humanistic outcomes in patients uncontrolled on other insulin and oral agents: an office-based naturalistic study. Curr. Med. Res. Opin., 20 (11): 1703-1710.
• Grima DT, Thompson MF, Sauriol L. (2007) Modelling cost effectiveness of insulin glargine for the treatment of type 1 and 2 diabetes in Canada. Pharmacoeconomics, 25 (3): 253-266.
• Hampp C., Borders-Hemphill V., Moeny DG, Wysowski DK (2014 року) Use of antidiabetic drugs in the US, 2003-2012. Diabetes Care. 37 (5): 1367-1374.
• Herman WH (2013) The economic costs of diabetes: is it time for a new treatment paradigm? Diabetes Care, 36 (4): 775-776.
• Hollander P., Cooper J., Bregnhøj J., Pedersen CB (2008) A 52-week, multinational, open-label, parallel-group, noninferiority, treat-to-target trial comparing insulin detemir with insulin glargine in a basal- bolus regimen with mealtime insulin aspart in patients with type 2 diabetes. Clin. Ther., 30 (11): 1976-1987.
• Hutton J. (2010) Misleading statistics: the problems surrounding number needed to treat and number needed to harm . Pharm. Med., 24 (3): 145-149.
• Inzucchi SE, Bergenstal RM, Buse JB et al. (2012) Management of hyperglycaemia in type 2 diabetes: a patient-centered approach. Position statement of the American Diabetes Association (ADA) and the European Association for the Study of Diabetes (EASD). Diabetologia, 55 (6): 1577-1596.
• Levin HM, McEwan PJ (2001) Cost-Effectiveness Analysis: Methods and Applications (2nd ed.). Thousand Oaks CA: SAGE Publications, 308 p.
• Levin P. (2008) The cost-effectiveness of insulin glargine vs. neutral protamine Hagedorn insulin in type 2 diabetes: a focus on health economics. Diabetes Obes. Metab., 2: 66-75.
• McEwan P., Poole CD, Tetlow T. (2007) Evaluation of the cost-effectiveness of insulin glargine versus NPH insulin for the treatment of type 2 diabetes in the UK. Core Evidence, 2: 89-100.
• Rosenstock J., Dailey G., Massi-Benedetti M. et al. (2005) Reduced hypoglycemia risk with insulin glargine: a meta-analysis comparing insulin glargine with human NPH insulin in type 2 diabetes. Diabetes Care, 28 (4): 950-955.
• Rosenstock J., Schwartz SL, Clark CMJr. et al. (2001) Basal insulin therapy in type 2 diabetes: 28-week comparison of insulin glargine (HOE 901) and NPH insulin. Diabetes Care, 24 (4): 631-636.
• Schreiber SA, Russmann A. (2006) The effects of insulin glargine treatment and an educational programme on glycaemic control in type 2 diabetes patients in clinical practice. Curr. Med. Res. Opin., 22 (2): 335-341.
• Siegmund T., Weber S., Blankenfeld H. et al. (2007) Comparison of insulin glargine versus NPH insulin in people with Type 2 diabetes mellitus under outpatient-clinic conditions for 18 months using a basal-bolus regimen with a rapid-acting insulin analogue as mealtime insulin. Exp. Clin. Endocrinol. Diabetes, 115 (6): 349-353.
• UK Prospective Diabetes Study (UKPDS) Group (1998) Intensive blood-glucose control with sulphonylureas or insulin compared with conventional treatment and risk of complications in patients with type 2 diabetes (UKPDS 33). Lancet, 352 (9131): 837-853.
• Vaag A., Lund SS (2012) Insulin initiation in patients with type 2 diabetes mellitus: treatment guidelines, clinical evidence and patterns of use of basal vs premixed insulin analogues . Eur. J. Endocrinol., 166 (2): 159-170.
• Warren E., Weatherley-Jones E., Chilcott J., Beverley C. (2004) Systematic review and economic evaluation of a long-acting insulin analogue, insulin glargine. Health Technol. Assess., 8 (45): 1-57.

отримано 08.12.2014

UA.GLA.14.12.02

Пройти тест