Статьи
6.9. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ
Заходи щодо запобігання банкрутству підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.
Санація як досудова, так і судова являє собою заходи по відновленню його платоспроможності.
Все це в певній мірі пов'язано з реформуванням підприємств, під яким розуміється їх структуризація в процесі переходу на прийняті в ринковій економіці принципи функціонування при державну підтримку і стимулювання. Це передбачає поліпшення управління ними, підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції, що випускається, підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва, поліпшення фінансово-економічних результатів діяльності. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатися двома групами факторів: ефективністю створюваних державою умов і стимулів діяльності підприємств та усунення кризових явищ в економіці, а також ефективністю прийнятих підприємством заходів по впровадженню і використанню ринкових механізмів і інструментів.
Цілями антикризової стратегії підприємств повинні бути:
забезпечення їх ліквідності і платоспроможності на основі оптимального поєднання власних і позикових джерел коштів;
отримання прибутку і відповідного рівня рентабельності, достатнього для задоволення всіх своїх потреб для основної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Для цього держава повинна проголосити, що головною метою його є макроекономічне регулювання і боротьба з інфляцією на основі підтримки національного виробництва. З цією метою необхідно:
розробити систему економічних і фінансових показників на всіх рівнях, а також підтримки базових галузей економіки;
створити умови, що забезпечують можливість підприємствам заробити практично відсутні у них власні оборотні кошти;
прийняття економічних заходів, що розширюють можливості підприємств по використанню позикових коштів; в цих цілях необхідно знижувати облікову ставку Центрального банку РФ до світового рівня, ввести державну гарантію за деякими кредитами для окремих підприємств;
прийняти найбільш енергійних заходів щодо різкого скорочення неплатежів і в зв'язку з цим неефективних форм розрахунків (передоплата, бартер, готівка), по впровадженню таких ринкових інструментів, як комерційний кредит, вексель, чек;
змінити податкову політику, спрямувавши її на стимулювання виробництва та інвестицій;
визначення ступеня ліквідності і платоспроможності підприємства;
направити митну політику на захист національного виробника і конкурентноздатних товарів.
Вибір стратегії запобігання банкрутства і ефективність заходів підприємств по впровадженню ринкових механізмів залежить від системи управління фінансами на підприємстві.
Вона в свою чергу визначається стратегічними цілями і тактичними завданнями діяльності підприємства. Основою цієї системи повинен бути фінансовий аналіз, за підсумками якого підприємство має можливість робити регулярну оцінку свого фінансового стану. Головні напрямки цього аналізу наступні:
оцінка стану майна підприємства та джерел його формування, а також показників структури капіталу;
оцінка стану оборотних коштів, визначення їх достатності і на цій основі типу фінансового стану;
виявлення тенденцій, пов'язаних з оборотністю коштів підприємств;
визначення ступеня ліквідності і платоспроможності підприємства;
виявлення тенденцій рентабельності на основі системи показників.
Головне в стратегії запобігання банкрутства підприємства, у вирішенні проблем ліквідності і платоспроможності полягає в професійному управлінні оборотними коштами. З одного боку, це передбачає оптимізацію джерел оборотних коштів на основі виробленої стратегії, а з іншого - розміщення цих коштів між матеріальними активами, а також в сфері виробництва і сфері обігу. Велику роль тут відіграє правильно обрана кредитна політика, пов'язана з використанням кредиту в якості фінансового важеля. У той же час при існуючій обліковій ставці це практично неможливо.
Частиною управління оборотними коштами є управління дебіторської та кредиторської заборгованості. Найважливішим механізмом такого управління є активне використання товарних векселів, що не завжди можливо в сучасних умовах.
Однією з цілей фінансової стратегії підприємств є отримання прибутку і забезпечення рентабельної роботи. В основі цього лежить аналіз та управління взаємозв'язком "витрати - виручка - прибуток", що передбачає широке впровадження на підприємстві управлінського обліку.
Існують два основні методи включення витрат в собівартість продукції: калькуляційний і маржинальний. Другий метод - нетрадиційний - відрізняється від першого тим, що витрати діляться на змінні і постійні в залежності від їх мінливості по відношенню до зміни обсягу виробництва. Крім того, при ньому визначається неповна собівартість одиниці продукції тільки на основі змінних витрат. Все це розширює аналітичні можливості підприємства і дає більш реальне уявлення про вигідність окремих видів продукції, що випускається. Маржинальний метод дає можливість використовувати так званий операційний важіль, тобто відношення маржинального доходу до прибутку від реалізації. Значна увага в діяльності фінансової служби підприємства повинна приділятися управління грошовими потоками. Тут необхідно досить точно визначити всі притоки і відтоки грошових коштів в основний, інвестиційної та фінансової діяльності і аналізувати причини їх збільшення і зменшення. Одним з найважливіших факторів у цій галузі є фактор часу, який надає безпосередній вплив на фінансовий результат.
Крім перерахованих напрямків фінансової стратегії підприємства повинні приділяти серйозну увагу амортизаційної, інвестиційної, дивідендної політики, політики на ринку цінних паперів та інших напрямках своєї діяльності.
Основні заходи щодо санації неплатіжних підприємств при певній фінансовій підтримці наступні:
впровадження нових форм і методів управління;
конверсія, диверсифікація, перехід на випуск нової продукції, підвищення її якості;
підвищення ефективності маркетингу;
зниження виробничих витрат;
скорочення дебіторсько-кредиторської заборгованості;
підвищення частки власних коштів в оборотних активах за рахунок частини фонду споживання (особливо в частині коштів, що спрямовуються на виплату дивідендів) і реалізації короткострокових фінансових вкладень;
продаж зайвого устаткування, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції на основі інвентаризації, а також продажу дочірніх фірм і часток у капіталі інших підприємств;
тимчасова зупинка капітального будівництва;
конверсія боргів шляхом перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову;
пошук можливостей розширення ефективності експорту;
скорочення чисельності зайнятих;
інші заходи.
На етапі оцінки фінансового стану підприємств і встановлення незадовільної структури балансу проводиться попередній аналіз фінансового стану підприємства, метою якого є визначення ступеня платоспроможності підприємства на основі структури його балансу.
Незадовільна структура балансу - такий стан майна і зобов'язань, коли за рахунок майна не може бути забезпечено своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами в зв'язку з недостатнім ступенем ліквідності майна боржника. При цьому вартість майна може дорівнювати сумі зобов'язань боржника або перевищувати її.
В першу чергу визначаються два коефіцієнта: поточної ліквідності (К1) і забезпеченості власними засобами (К2). Перший з них відображає здатність підприємства своєчасно розрахуватися за своїми терміновим зобов'язанням, а другий - наявність у підприємства достатньої кількості власних коштів, необхідних для фінансової стійкості.
>
Коефіцієнт поточної ліквідності визначається наступним чином:
де АII - другий розділ активу балансу;
ЗС - позикові кошти - стор. 610 з шостого розділу пасиву балансу;
КЗ - кредиторська заборгованість - стор. 620 з того ж розділу пасиву.
У чисельнику цього коефіцієнта показується вся сума оборотних коштів, а й знаменнику його найбільш термінові зобов'язання короткострокові кредити і позики і кредиторська заборгованість.
>
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами визначається за такою формулою:
Чисельник цієї суми показує, яка сума власних коштів підприємства спрямована в оборотні активи, а знаменник - суму всіх оборотних коштів.
Мінімальне значення цих коефіцієнтів може бути умовно прийнято, що дорівнюють відповідно 2 і 0,1, але з урахуванням галузевих особливостей.
При фактичні значення коефіцієнтів, нижче нормативних, розраховується третій коефіцієнт - відновлення платоспроможності (Кз-в) за період 6 місяців.
де К1ф - фактичне значення (в кінці звітного періоду) коефіцієнта поточної ліквідності (К1);
К1н - значення коефіцієнта поточної ліквідності на початку періоду;
6-період відновлення платоспроможності, міс .;
Т - звітний період, міс.
При Кз-в більше 1 у підприємства є реальна можливість відновити свою платоспроможність.
У зворотному випадку такої можливості немає, тому що структура балансу в цьому випадку вважається незадовільною.
У тих випадках, коли К1 і К2 більше нормативних значень, розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності за період 3 місяці.
При Кз-у більше 1 у підприємства є реальна можливість не втратити платоспроможність. В іншому випадку у підприємства є реальна можливість найближчим часом втратити свою платоспроможність.
Велика дебіторська заборгованість, і особливо державна, і інша, яка не залежить від діяльності підприємства, мають негативний вплив на розглянуті коефіцієнти.
Підприємство може врахувати це і виключити її вплив при розрахунках.
Підприємство визначає суму державної та іншої заборгованості, термін її виникнення та витрати по її обслуговуванню.
де ОНЗ - витрати по обслуговуванню необгрунтованої дебіторської заборгованості;
НЗ - сума необґрунтованої заборгованості;
Т - період заборгованості, міс .;
УС - річна облікова ставка ЦБ на момент виникнення заборгованості.
Після цього коефіцієнт поточної ліквідності (K1) розраховується за такою формулою:
В цьому випадку, якщо K1 більше 2, немає підстав вважати структуру балансу незадовільною, а підприємство неплатоспроможним.
Неплатоспроможні підприємства індивідуальні. При цьому причини неплатоспроможності можуть бути як об'єктивні, так і суб'єктивні. Ними можуть бути непрофесійний менеджмент, зношене обладнання, падіння попиту на продукцію, що випускається, збитки, фонд споживання, утворений невідповідно до своїх достатків, відволікання коштів в короткострокові фінансові вкладення, неправильний вибір форм безготівкових розрахунків, велика дебіторсько-кредиторської заборгованості і інше. Тому після оголошення підприємства неплатоспроможним його адміністрація повинна провести детальний фінансовий аналіз з метою точного визначення причин такого становища.
- 6.9. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
- 63. Критерії банкрутства. Процедура банкрутства. Заходи щодо запобігання банкрутству підприємства.
- Поняття та ознаки банкрутства. Санація, реструктуризація і ліквідація підприємства
- 11.7. Прогнозування можливого банкрутства (запобігання неспроможності) підприємства
- санація підприємства
- 4.2.2. Основні напрямки реорганізації системи управління підприємством
- 1.2.2. Основні напрямки реорганізації системи управління підприємством
- 3.1. Основні напрямки структурної перебудови майна підприємства
- 119. Завдання і основні напрямки поліпшення фінансового стану підприємства
- Основні напрямки вкладання фінансових ресурсів підприємства Необоротні активи
- 20.2. Процедури банкрутства підприємства відповідно до ФЗ «Про неспроможність (банкрутство)»
- 3.1.3. Визначення основних напрямків формування стратегііуправленіі матеріальними, сировинними та трудовими ресурсамімашіностроітельного підприємства.
- 27. Основні процедури банкрутства. Регулювання процесів банкрутства.